У пошуках гобітів Араґорн із товаришами заходять у ліс ентів і зустрічають там незнайомця: «Араґорн уважно поглянув на згорбленого старого, котрий повільно йшов лісом. До нього було недалеко. Старий був схожий на жебрака і рухався, втомлено спираючись на патерицю. Голову він схилив і не дивився в їхній бік». У трійці з'явилася підозра що вони зустріли Сарумана, проте цим незнайомцем виявився Ґандалф, який, проте, не одразу згадує це ім'я:
«— Ґандалф, — повторив старий, наче пригадуючи давно забуте слово. — Саме так мене звали. Я був Ґандалфом».
 |
| Незнайомець у лісі / Тед Насміт |
У цій сцені трійця героїв зустрічає Ґандалфа воскреслого, Ґандалфа Білого, якого Вища Влада прислала знов у Середзем'я, наділивши його більшою силою та більшими повноваженнями. Смерть і відродження — це досить потужний сюжетний хід, який може зруйнувати віру читача у справжність вторинного світу, який творить автор.
Толкін усвідомлював що зв'язок із Євангелієм тут досить промовистий. В одному з листів він пише: «Ґандалф зустрів і прийняв смерть; і повернувся, або був посланий назад, як каже він сам, набувши ще більшої сили. Але хоча це почасти нагадує Євангеліє, насправді це — зовсім не те саме. Втілення Господа — явище нескінченно більш велике, ніж усе, про що я наважився б написати» (Лист 181).
Проте Ґандалф є христоподібною фігурою, і описуючи його сюжетну лінію Толкін створює символічний зв'язок із євангельською історію одразу на декількох сюжетних планах.
Дні Великого посту
Перший, "явний", ми бачимо в основному тексті. Коли загін Братства Персня прямує до виходу з копалень Морії, вони стикаються із Балроґом. Ґандалф вступає із ним у двобій на мосту Казад-Дума і обидва супротивники падають у чорну безодню:
«З жахливим криком Балроґ полетів у безодню, і його тінь метнулась униз і зникла. Та падаючи, він змахнув своїм батогом, хвости його ляснули і, обвившись довкола колін чарівника, потягнули його у провалля. Ґандалф похитнувся й упав, хапаючись за край мосту, але не втримався й зісковзнув у безодню».Члени Братства запам'ятали цей день, 15 січня, як день загибелі Ґандалфа. Через два дні, у Лотлорієні вони розповідають про смерть Ґандалфа володарці Ґаладріель: «На превеликий жаль, — мовив Араґорн. — Ґандалфа Сірого поглинула пітьма. Йому не вдалося вирватися з Морії».
Пізніше, після розпаду Братства Персня, Араґорн, Ґімлі та Леголас у пошуках Піппіна та Мері 1 березня зустрічають воскреслого Ґандалфа Білого. Між цими датами проходить 46 днів — саме стільки днів триває період Великого Посту: 40 днів посту, і 6 неділь, які не є постними днями. Великий Піст для християн слугує підготовкою до Великодня і завершується Воскресінням Христа, а у "явній" сюжетній лінії — зустрічі трьох героїв із воскреслим Ґандалфом.
Цікаво, що Ґандалфа вони впізнають не одразу, що також перегукується із євангельськими сюжетами, де учні не впізнають воскреслого Ісуса під час риболовлі: «Настав ранок. Ісус прийшов і став на березі, але учні Його не впізнали» (Івана 21:4), або по дорозі в Емаус: «Коли вони сіли за стіл, Ісус узяв хліб і віддав дяку, а потім розломив його й роздав їм. І тут їхні очі відкрилися, й вони впізнали Ісуса, але Він зник» (Лк. 16:30-31).
23 квітня — день Георгія Змієборця
Але паралельно до "явної" історії йде прихована, події якої Ґандалф описує під час зустрічі із трьома друзями. Дати ключових епізодів у цій історії Толкін вказує у Хронології. І ці дати мають особливий символізм, пов'язаний із літургійним календарем (нагадую, що для того щоб його побачити треба до дати календаря Ширу додати 3 місяці, тобто події січня відповідають літургійним датам квітня).
По-перше виявляється що у той час як у "явній" історії Ґандалф вважається померлим, у "прихованій" він більше тижня продовжує боротьбу із Балроґом, якого Толкін наділяє ознаками домінування у чотирьох стихіях: він живе під землею, горить вогнем, він "наче має" крила, а під водою він "став слизький і сильніший за удава". Ці ознаки надають йому рис іншого міфічного і небезпечного персонажа — дракона. І цей висновок підсилює символізм запису у Хронології: «23 січня —Ґандалф переслідує Балроґа на вершині Зіракзіґілу». У літургійному календарі це 23 квітня 1943 р. — день св. Георгія Змієборця, якого часто зображають в момент, коли він списом вбиває дракона.
25 квітня — Великдень
Наступна дата у Хронології — 25 січня Л.Ш./25 квітня 1943: "Він скидає Балроґа й відходить. Тіло його лежить на вершині". На 25 квітня 1943 року припадає Великдень, і хоча цей день є Воскресінням Спасителя, у Толкіна тут ми бачимо паралель із тим як він описує події 25 березня за календарем Ширу: Фродо знищує Перстень і разом із Семом вони лежать непритомні на схилі Ородруїну, а потім, перенесені звідти орлами, прокидаються на 14-й день у таборі на Кормалленському Полі. Такий відхід від повної аналогії із євангельською історією Толкін свідомо уникає ототожнення Ґандалфа та Христа. |
| Ґандалф у Лорієні |
Четверта неділя після Великодня
Ґандалф повертається до життя через 20 днів (14 лютого Л.Ш.), але все ще "лежить непритомний". Коли він приходить у свідомість точно не вказано, але 17 лютого Л.Ш. орел Боривітер розмовляє із ним і відносить його у Лорієн.
Як ми бачили на прикладі Фродо, день, коли герой приходить до свідомості має символічний зв'язок із темою меси на відповідну Неділю після Великодня. Серед текстів*, що читаються у цей день, є фрагмент з Євангелія від Івана 16:5-14. Він починається з рядків: «А зараз до Того вирушаю Я, Хто послав Мене, і жоден із вас не запитає Мене: „Куди Ти йдеш?” Зараз, коли Я вам усе це розповів, серця ваші сповнилися смутком».
Ми пам'ятаємо, що коли Ґандалфа не стало, загін тяжко переживав свою втрату: "І тут нарешті охопило їх горе, і довго вони плакали: одні стоячи та мовчки, інші впавши на землю". Коли ж Ґандалф повернувся, він розповів що пішов "за межі думки і часу", а отже, пише Толкін, він пішов не до валар, а до Вищої Влади і нею був присланий назад (Л156). І Євангеліє і Толкін говорять про зустріч із Творцем.
Можливо і наступні рядки з Євангелія від Івана інтерпретуються Толкіном як вказівку про нове втілення Ґандалфа — Ґандалфа Білого, більш могутнього ніж раніше: "Та істинно кажу: для вас же ліпше буде, щоб Я пішов, інакше не прийде Помічник. Пішовши, Я пришлю Його до вас. ... Він доведе, що є Божий суд, бо правителя світу цього вже засуджено" (Від Іоана 16:7,16:11).
Тож, як бачимо у історії Ґандалфа Толкін також надихається історією Воскресіння як евкатастрофою. Смерть Ґандалфа, яка і дня нього самого, і для членів Братства Персня межувала із поразкою, перетворюється на радість зустрічі із ним відродженим і наділеним більшими силами. Проте, на відміну від завершення квесту Фродо, ці події більш камерні і таємні: і смерть, воскресіння і зустріч із воскреслим відбуваються майже на одинці — у печері, на вершині гори, посеред лісу, це наче передчуття майбутньої перемоги Добра над Злом.
* * *
Цитата з листа 156
«Ґандалф справді “помер” і змінився: адже, на мою думку, єдиною справжньою підміною є зображувати щось, що можна назвати «смертю», так, ніби це не має жодних наслідків...
Бо в його становищі загинути на Мосту, захищаючи своїх супутників, було самопожертвою, можливо, меншою, ніж для смертної людини або хоббіта, оскільки він володів значно більшою внутрішньою силою; але водночас і більшою, тому що означала смиренність і самозречення згідно з «Правилами»; адже на той момент він знав лише, що тільки він один здатний успішно очолити опір Саурону, і вся його місія пішла прахом. Він довірявся Вищій Владі, що встановила Правила, і відмовлявся від особистої надії на успіх.
Посланий він був відповідно до просто-напросто розсудливого плану ангелічних Валар, або управителів; але Вища Влада цей план підхопила і розширила в ту саму мить, коли він закінчився провалом. «Нагим присланий я назад - на короткий термін, доти, доки не виконаю призначеного мені». Присланий назад - ким і звідки? Не «богами», адже їхня справа — тільки цей, втілений світ і його час; а Ґандалф пішов «за межі думки і часу».
__________
* Збірка текстів, посилання на Fourth Sunday after Easter.
** Вікіпедія про "трансфігурацію": У релігійному контексті преображення (від латинського transfiguratio) означає досвід тимчасового божественного сяйва або світла. Його часто розглядають як форму апофеози, коли людина приймає або виявляє свою божественну чи піднесену природу.
Немає коментарів:
Дописати коментар