 |
| Король-Чаклун і Фродо. Іллюстрація Matěj Čadil |
Відразу ж... постаті стали жахливо виразними. Він зміг прозирати крізь їхні чорні покрови. Було п'ять високих постатей: дві стояли на краю улоговини, троє підходили. На їхніх білих обличчях горіли пронизливі та безжальні очі; під мантіями були довгі сірі ризи*; на сивому волоссі — шоломи зі срібла; в кістлявих руках — сталеві мечі. Їхні очі впали на Фродо і пронизали його наскрізь; тіні кинулись уперед. У відчаї він вийняв меча, і лезо зблиснуло червоним, наче головешка. Двоє зупинилися. Третій був вищий за інших: волосся довге та блискуче, а на шоломі сяяла корона. В одній руці він тримав довгого меча, у другій — ножа; ніж і рука тьмяно відсвічували. Стрибнувши вперед, він налетів на Фродо.
У цей момент Фродо кинувся на землю і почув, як викрикає: «О Елберет! Ґілтоніель!» І тієї ж миті вдарив ворога в ногу. Пронизливий крик задзвенів у пітьмі; Фродо відчув біль, мовби скалка отруйного льоду пронизала його ліве плече. Втрачаючи свідомість, він помітив, мов крізь туманні вихори, як Бурлака вискакує з темряви з палаючими головешками в руках».
Три царі світла і королі темряви
Події на Грозовій відбуваються 6 жовтня за календарем Ширу, що відповідає 6 січня у літургійному календарі. Це свято Богоявлення** (Епіфанії), коли, згідно з Євангелієм, волхви принесли дари немовляті Ісусу. Водночас у Толкіна ми бачимо обернену, «темну» варіацію цієї сцени: замість трьох царів, що схиляються перед майбутнім Спасителем, троє назґулів, «королі, що віддалися злу» (лист 156), вперше бачать Фродо — Носія Персня. І він, у свою чергу, бачить їх.
Образ короля назґулів, що схиляється над Фродо, нагадує зображення волхвів, що схиляються перед немовлям. Але замість пошани і дарів «малюк» отримує прокляття: рану, що з часом перетворить його на привида.
У листі, де Толкін критикує проект кіносценарію «Володаря Перснів» (лист 210), він дає своє бачення цієї сцени: «Чорні Вершники не кричать, але зберігають куди більш лякаюче мовчання... Вершники повільно підходять пішими в темряві... Напівтемрява, осяяна маленьким червоним багаттям, і Привиди, що повільно наближаються, як тіні більш темні, — аж до тієї миті, коли Фродо надягає Перстень і Король виступає вперед у справжній постаті...». Це досить схоже на сцену у віфлеємській печері де народився Ісус: у напівтемряві печери до нього шанобливо наближаються волхви, і, схиляючись до малюка, віддають йому свою шану та приносять дари.
 |
| Ікона «Поклоніння волхвів», 20 ст. |
Явлення спасителя
Епіфанія перекладаєтьс з грецької як «явлення», і ця зустріч стає одкровенням для Володаря Назґулів. Толкін описує враження цього короля так: «[Король-Чаклун] тепер знає, хто є Носієм, і його надзвичайно дивує, що це маленька істота, а не Араґорн». Так само як царі схиляють голови перед поки безсилим Немовлям з бідної родини, Король-Чаклун здивований тим, що Перстень, предмет, який вирішить долю народів Середзем'я, несе «маленька істота».
Водночас ця зустріч виявляє його власну вразливість, адже гобіт мав меч, яким можна вбити назґула. Такі мечі оберігав Могильний Дух, а отже (робить висновок Король-Чаклун) гобіт виявився сильнішим за нього. Так само і Араґорн виявився набагато сильнішим за «простого слідопита», а Ґандалф налякав назґулів своїм вогнем. Тож Король Назґулів «відступив і на деякий час сховався, сповнений сумнівів і страху — як перед Араґорном, так і особливо перед Фродо».
Фродо тут не є повним аналогом Спасителя. За словами Пітера Кріфта, цей образ розділений між трьома персонажами, які «ілюструють старозавітний потрійний месіанський символізм пророка (Ґандалф), священика (Фродо) і царя (Араґорн)». Кожен з них відіграє свою важливу роль у спасінні народів Середзем'я від Темного Володаря. І тим не менш видно, що Толкін відзначає у цій сцені Фродо як найбільш важливу фігуру.
Батьки і покровителі
У євангельській сцені Богоявлення присутні також Богородиця та св. Йосип — мати та опікун, що захищають немовля. У Толкіна є лише символічна присутність богородичної фігури: Фродо вигукує ім'я Елберет — «ім’я, що вселяло жах у Назґулів». Толкін пише про неї так: Ельберт, або Варда, «часто уявлялася або зображувалася такою, що стоїть на великій висоті, дивлячись на Середзем'я, з очима, що проникають крізь тіні, і прислухається до благань про допомогу ельфів (і людей), які перебувають у небезпеці або у скорботі. Фродо ... і Сем обидва звертаються до неї в моменти крайньої небезпеки... (Ці та інші згадки про релігію у «Володарі перснів» часто залишаються поза увагою)».
Роль св. Йосипа — опікуна і захисника Ісуса тут до певної міри виконує Араґорн. У розмові з Ґандалфом Фродо каже про нього: «Він мені дорогий; хоч інколи дивний і похмурий. Насправді часто він нагадує мені тебе».
Як бачимо, лінія «темних варіацій Різдва» тут продовжується. Втім, не можна сказати, що Толкін просто копіює різдвяні історії, механічно замінюючи «світлих волхвів» на «чорних лицарів». У попередньому епізоді образ Трьох царів трансформується у сплячих гобітів, яких намагається вбити Могильний Дух. В інших епізодах Толкін уподібнює їх не лише до «царів», а й до «мудреців» або «магів» (μάγοι) — трьох чарівників Середзем'я, один з яких зрештою перейшов на бік Темного Володаря.
Можна сказати, що Толкін працює з темою Різдва, як композитор, розвиваючи основну мелодію, змінюючи її тональність і відтінки. Це не просто відлуння знайомих мотивів, а їхнє творче переосмислення. Історія, з якою він взаємодіє, щоразу відкривається з нової сторони, і ці варіації об'єднуються у складну гармонію смислу.
__________
* В оригіналі: "under their mantles were long grey robes". Robe — це довгий вільний одяг з рукавами. Це церемоніальний одяг професорів університетів, офіційний одяг суддів і адвокатів, священників і монахів. Це не плащ і не накидка, таким чином переклад "під мантіями були довгі сірі ризи" виправданий, і це зближає вигляд Чорних Вершників із виглядом "волхвів" на іконах — вони теж вдягнені у вільну одежу поверх якої є плащ чи накидка.
** В буквальному перекладі Епіфанія перекладається як "явлення", Богоявлення грецькою мовою Теофанія.
Немає коментарів:
Дописати коментар