Мінас-Тіріт — від фортеці у Лімбі до столиці розквітлого Ґондору

Лімб. Іллюстрація Пріамо Делла Кверча, XV ст.

Якщо уважно придивитися до опису Мінас-Тіріту стає помітним його подібність до фортеці, яку Данте бачить у Лімбі: семирівневий замок, кожен рівень оточений стіною з воротами. Дорога проходить від нижнього до верхнього рівня, де знаходиться зелений луг із фонтаном і засохлим деревом. У Данте нема фонтану, проте є струмок, що оточує нижню стіну. Цікаво що скеля, що розділяє Мінас-Тіріт на дві частини і нагадує ніс корабля, була відсутня на перших ескізах, через що місто спочатку виглядало ще більш схожим на фортецю у Лімбі.

Найперший ескіз Толкіна із зображенням Мінас-Тіріту, жовтень 1944

Дантівська фортеця знаходиться у підземеллі і відокремлена від неба, а її мешканці позбавлені надії на спасіння: «Лишайте сподівання всі, хто входить» написано на воротах Пекла. Хоча Мінас-Тіріт знаходиться на поверхні, його жителі кажуть що вже багато років живуть в тіні Мордору ("в тіні Пекла"), яка то наступає, то віддаляється. Надії на те, що місто вдасться захистити у Фарамира вже давно немає: "ми вже давно ні на що не сподіваємося" — говорить він.

З наближенням нападу сил Саурона ця паралель поглиблюється: на місто наповзає велика хмара з Мордору, що приховує зірки вночі, а день перетворює на похмурі сутінки, так що вранці не видно навіть сходу Сонця.

Ескіз Мінас-Тіріту зі скелястим виступом

Мешканці і правителі

Данте зустрічає у Лімбі видатних героїв, філософів і мислителів античності. Мінас-Тіріт також є осередком знань: в архівах міста зберігаються тексти різними мовами, написані на різних матеріалах, навіть на кам'яних табличках! Саме тут Ґандалф знайшов записи Ісілдура про Перстень.

Данте і Вергілій зустрічають тут найвеличніших поетів, у коло яких входить і сам Вергілій, розділяючи з ними цей титул. У Мінас-Тіріті, під час аудієнції Денетора, Піпін відзначає схожість між своїм провідником — Ґандалфом — і намісником міста. Ба більше, на його думку «Денетор був насправді більше схожий на чарівника, ніж Ґандалф, величніший, красивіший і могутніший, а також старіший».

Денетор подібний до мешканців дантівського Лімбу: він благородний, розумний, а його гордість переходить у гординю: він покладається виключно на власні сили і відкидає можливість божественної допомоги. У своїх рішеннях він керується лише своїм розумом і знаннями, однак не може побачити чи визнати їх обмеженість. 

Попри те, що він прочитав усі можливі тексти в архівах свого міста, серед них є настільки давні, що їх може зрозуміти тільки Ґандалф. Він "далеко бачить" і знає про майже все, що діється у навколишніх землях завдяки палантиру, але ці знання обмежені волею Саурона. 

Денетор відкидає будь-які пропозиції допомоги від Ґандалфа — вісника і як він про себе каже "також намісника" богів. Ця відмова співпрацювати з іншими стають причиною його поразки.

Зрештою, усвідомлення власного безсилля втілити своїх бажаннь — мирного правління і передачі влади своєму насліднику, — призводить Денетора до відчаю і рішення закінчити життя на поховальному вогнищі.

Вогонь неподалік від місця сну

На жаль, у наявних українських перекладах не збережені два ключових образа, які є у тексті Данте і на які спирається Толкін. У «Божественній комедії» Данте у Лімбі бачить вогонь, що горить «під півкулею темряви», і «неподалік від місця сну», тобто від місця, де він прокинувся після перетину ріки Ахерон.

Цей вогонь освітлює фортецю у Лімбі. Аналогічний образ знаходимо і в Мінас-Тіріті у розділі «Вогнище Денетора». Події розгортаються в Склепі Намісників — усипальниці з великим куполом, який, очевидно, не має вікон і створює образ "півкулі темряви". Саме тут Денетор наказує підготувати дрова для того щоб спалити себе і Фарамира. Проте Ґандалф виносить Фарамира зі склепу і Денетор вирішує завершити свій задум, хоча б спаливши себе.

Тут ми вперше зустрічаємо сферу вогню біля "місця сну", коли Денетор бере подушку зі свого поховального ложа. Він розгортає її і дістає палантир, який у його руках починає жевріти внутрішнім полум'ям, освітлюючи обличчя намісника. З цим палантиром він застрибує на ложе і підпалює вогнище. 

Так з'являється ще одне "полум'я під півкулею темряви" — поховальний вогонь під куполом усипальниці, яка є "місцем" вічного "сну". Ці два вогні символічно поєднуються. Як сказано у тексті: "відтоді, коли хтось дивився в той Камінь... бачив лише дві старечі руки, охоплені полум'ям".

Трансформація Мінас-Тіріту

Мінас-Тіріт не залишається «фортецею у Лімбі» протягом усієї історії. З поверненням короля місто переживає глибоку трансформацію, стаючи квітучим центром нової епохи. Цей процес починається зі смерті Денетора. Як каже Ґандалф: «З ним відходить у небуття той Ґондор, яким ви його знали». Захисники міста тепер довіряють порадам Ґандалфа, і зв’язок із Небом поступово відновлюється.

Символом цієї зміни стає руйнування «півкулі темряви» — купола Склепу Намісників:

«…Зі Склепу долинув страшний шум. Озирнувшись, вони побачили, що купол його тріснув і звідти валить дим; а тоді лавина каміння з гуркотом покотилась у знавіснілий вогонь, і серед руїн затанцювали язики полум'я».

З появою кінноти рогіримів на полі бою також підіймається вітер з Моря, символ божественної допомоги. Цей вітер розвіює мордорські хмари, остаточно усуваючи символи відокремленості міста від Неба.

Повернення короля і відродження дерева

Остаточна трансформація завершується після знищення Персня і перемоги над Сауроном. Звістку про перемогу приносить орел. Як зазначає Том Шиппі, його слова нагадують Псалом 24, який описує прихід Господа, створюючи алегоричний зв'язок між постатями Арагорна і Христа:

24:7 О Брами, свої голови зведіть!
Правічні двері, ширше відчиніться,
щоб увійшов крізь вас преславний Цар!

Після коронації Араґорн разом із Ґандалфом знаходить саджанець Білого Дерева. Його висаджують біля фонтану на верхній площі міста, здійснюючи слова орла: 

І те Древо зів'яле знов зацвіте,
і він посадить його високо,
і на Місто зійде мир.

Цей опис має паралелі зі сценою у Земному Раю у «Чистилищі» Данте, де грифон прив’язує візок до величезного засохлого дерева, яке після цього розквітає. У Данте це алегорія: грифон символізує Христа, візок — церкву, а дерево — Римську імперію. Засохле дерево, що розквітає, символізує відродження держави завдяки християнській церкві. 

Подібний символізм ми бачимо і у Толкіна: засохле Біле Дерево символізує занепад Ґондору і втрату зв'язку із богами за часів правління намісників. Його розквіт, в свою чергу, відображає повернення справжнього короля, який відновлює зв'язок з Небесами.

Сам Толкін пояснює цю ідею в одному із своїх листів: "Розвиток сюжету завершується фіналом, ... схожим на фактичне відновлення Священної Римської імперії з престолом у Римі".

Мінас-Тіріт. Ілюстрація Теда Насміта

Додаткові паралелі

На мою думку, основні аспекти подібності між Мінас-Тірітом і фортецею в Лімбі вже окреслені, але залишається багато інших деталей, що поглиблюють цей зв'язок:

* Перехід межі уві сні. Данте потрапляє до Лімбу уві сні: він втрачає свідомість на одному березі Ахерону, а прокидається вже на іншому, у Лімбі. У Толкіна Піпін, якого у Мінас-Тіріт везе Ґандалф, всю дорогу проводить або уві сні, або у напівсні.

* Дозвіл проходу через межу. Харон відмовляється перевозити Данте через Ахерон, бо той має йти до Чистилища. Вергілій переконує його, зазначаючи, що подорож узгоджена "вищою владою". У Толкіна Піпін прокидається по дорозі і чує, як сторожа не хоче пропускати його через Раммас-Ехор — стіну навколо Пелленорських полів, що оточують місто. Ґандалф наполягає, що Піпін має справу до "вищої влади" — намісника Денетора.

* Схожість назв. Назва "Пелленорські поля" викликає асоціації із "Єлисейськими полями" — місця у античному загробному світі, де знаходяться герої і праведники — ті самі, що у Данте знаходяться у Лімбі. Таким чином стіна Раммас-Ехор відповідає ріці Ахерону, Пелленорські поля — Лімбу, а Мінас-Тіріт — фортеці у Лімбі.

* Символічність назв. За толкінівською етимологією Ехор означає «зовнішнє коло», а Пелленор, назва рівнини, яку оточує цей мур, означає «огороджена, оточена по колу земля». «Ехор» та «Ахерон» мають подібне звучання, а сама ріка Ахерон, подібно до інших річок дантівського Пекла, оточує Лімб по колу.

* Великі ріки. Елісій знаходиться на берегу ріки Океан — «найвеличнішої світової ріки». Океан омиває кордон між світом життя і смерті; там знаходиться вхід у підземне царство. Пелленор знаходиться на березі Андуїну — найбільшої ріки Середзем’я, назва якої перекладається як «Велика ріка». За Андуїном здіймаються гори Мордору, що слугують межею «пекла на землі» у світі Толкіна.

* Нейтральність емоцій. Данте, описує що обличчя поетів, яких він зустрів, не виражало ані суму, ані радості. У Толкіна, попри те, що Денетор під час першої зустрічі із Піпіном сидить похиливши голову і тримає на колінах ріг Боромира, Толкін не описує жодних емоцій на обличчі намісника, коли той підіймає голову, окрім того що його обличчя має горді риси.

* Світло над фортецею. Фортеця у Лімбі освітлюється вогнем "під напівкулею темряви". Палантир зберігався у потаємній кімнаті на вершині Білої Башти, що височить над Мінас-Тірітом. Денетор щоночі дивився у палантир і мешканці міста бачили червоне світло, що пробивалося з вікон башти. Таким чином, палантир, "сфера вогню", весь час перебував над містом.

* Географічні відповідності. У листі, де Толкін обговорює своє ставлення до Данте, він зазначає, що Мінас-Тіріт знаходиться приблизно на широті Флоренції. Це цікаво, адже подорож Данте, ймовірно, починається на околицях його рідного міста. Водночас у коментарях до карти Середзем'я Толкін пише, що Мінас-Тіріт знаходиться на широті Равенни — міста, де Данте жив у вигнанні і був похований. Равенна також була останньою столицею Західної Римської Імперії. 

Ця подвійність географічних прив'язок може символізувати трансформацією Мінас-Тіріту: від "пекельного" міста, подібного до Лімбу, до столиці відновленної Римської Імперії — як про це писав у  своєму листі Толкін.

Карта Мінас-Тіріту з атласу Карен Вінн Фонстад