Уривок із "Сказання про Лутієн Тінувіель і Берена"

Берен і Лутієн. Ілюстрація Алана Лі

У цій найстарішій відомій версії оповіді про Берена і Лутієн є цікавий момент, де описано як Лутієн Тінувіель творить чари щоб утікти з башти, куди її помістив батько, король ельфів Тінвелінт, який був проти кохання Берена і Лутієн. Я слухав цю оповідь невдовзі після перегляду епізоду "Перснів влади" від Амазон, де показали створення трьох перснів і був вражений: наскільки красиво Толкін описує чари Лутієн і наскільки буденно виглядає створення ельфійських перснів у кіно.

* * *

...Але якось вночі Тінувіелі наснився сон, посланий Валарами: їй наснився Берен, і серце діви промовило: "Мушу я йти шукати того, про кого всі забули", - і прокинулася вона, і місяць сяяв серед дерев, і глибоко замислилася Тінувіель, як би вислизнути їй. А Тінувіель, дочка Ґвенделінґ, як можна собі припустити, не зовсім недосвідчена була в чаклунстві й мистецтві заклять, і після довгих роздумів вигадала вона план. Наступного дня вона попросила тих, хто прийшов до неї - чи не принесуть вони їй прозорої води з річки, що текла внизу, - "але воду, - повчала вона, - слід зачерпнути опівночі срібною чашею та принести до мене, не вимовивши при цьому ані слова". Після того побажала вона, щоб доставили їй вина, - "але вино, - повчала вона, - слід принести сюди в золотому глечику опівдні, а той, хто несе, повинен усю дорогу виспівувати пісні", - і було зроблено так, як наказала вона, а Тінвелінту про це не сказали.

Тоді промовила Тінувіель: "Йдіть тепер до моєї матері й скажіть, що дочка її просить прядку, щоб коротати за нею довгі дні", а Дайрона потай попросила зробити для неї маленький ткацький верстат, і Дайрон злагодив його просто в дерев'яному будиночку Тінувіелі. "Але з чого станеш прясти ти і з чого ткати?" - запитав він, і Тінувіель відповідала: "З чаклунських заклять і чарівних чар", - але Дайрон не знав, що задумала вона, і нічого більше не сказав ані королю, ані Ґвенделінґ.

І ось, зоставшись сама, Тінувіель узяла воду й вино та змішала їх під чарівну пісню великої сили, і, наповнивши золоту чашу, вона заспівала пісню зростання, а, переливши зілля в срібну чашу, вона почала нову пісню і вплела в неї назви всього сущого на Землі, що вирізнялося непомірною висотою й довжиною; згадала вона бороди індравангів, хвіст Каркараса, тулуб Глорунда, стовбур бука Хірілорн, меч Нана; не забула вона ані ланцюг Ангайну, що викували Ауле й Тулкас, ані шию велетня Гіліма; в останню ж чергу назвала вона волосся Уїнен, володарки моря, що пронизує всі води, - нічого нема на цілому світі, що рівнялося б з ним довжиною. Після того Тінувіель омила голову водою і вином, і в цей час співала третю пісню, пісню нездоланного сну, - і ось волосся Тінувіелі, темне й тонше, ніж ніжніші нитки сутінків, раптом і справді почало стрімко рости, а через дванадцять годин майже заповнило кімнатку; тоді вельми пораділа Тінувіель і прилягла відпочити; коли ж прокинулася вона, немов би чорний туман затопив спальню, огорнувши Тінувіель з голови до ніг; і ло! - темні пасма її звисали з вікон і тріпотіли між стовбурів дерев вранці. Тоді Тінувіель насилу відшукала свої маленькі ножиці й обрізала локони біля самої голови; і після цього волосся виросло тільки до колишньої довжини.

І ось взялася Тінувіель до праці, і, хоча працювала вона з ельфійським мистецтвом і вправністю, довго довелося їй прясти, а ткати - ще довше; якщо ж хто-небудь приходив і гукав її знизу, вона відсилала всіх, кажучи: "Я в ліжку і хочу лише спати", - і вельми дивувався Дайрон, і не раз кликав сестрицю, але вона не відповідала.

З цієї хмари волосся Тінувіель виткала вбрання туманної темряви, що увібрало дрімотні чари набагато могутніші, ніж вбрання, в якому танцювала її мати давним-давно; це вбрання Тінувіель накинула на свої мерехтливі білі шати, і чаклунські сни заструмували в повітрі навколо неї; з пасм, що лишилися, вона звила міцну мотузку і прив'язала її до стовбура дерева всередині свого будиночка; на цьому її труди закінчилися, і Тінувіель подивилася з вікна на захід від річки. Сонячне світло вже згасало серед дерев, і, тільки-но в лісі згустилися сутінки, дівчина заспівала тиху, ніжну пісню і, продовжуючи співати, опустила своє довге волосся з вікна так, щоб їхній дрімотний туман овіяв голови й обличчя поставленої внизу варти; і вартові, слухаючи голосу, негайно ж занурилися в глибокий сон. Тоді Тінувіель, одягнена в шати темряви, легко, як білочка, зісковзнула вниз по волосяній мотузці, танцюючи, побігла до річки, і, перш, ніж злякалася варта біля мосту, вона вже закружляла перед ними в танці, і, тільки-но край її чорного вбрання торкнувся їх, вони заснули, і Тінувіель побігла геть так швидко, що тільки-но несли її в танці легкі ніжки.

Лутієнь втікає з будиночка на дереві. Ілюстрація Теда Насміта

* * *

Джон Гарт у книзі "Толкін і Велика війна"* підкреслює що Толкін змінює історію Рапунцель, яка була жертвою і пасивно чекала поки її визволять з вежі, а волосся використовувала щоб піднімати до себе відвідувачів. Його Тінувіель анітрохи не пасивна: вона використовує своє волосся для втечі і врешті-решт для спасіння як себе, так і Берена.
_______

*J. Garth. Tolkien and the Great War. L., 2003. P. 263