Толкін зробив для себе нотатки щодо рецензії В. Г. Одена, що була опублікована у «Нью Йорк Таймс бук рев'ю». Одна з фраз звучала так: «Лицарські подвиги... це діяння, здійсненні навмання, вони не вписуються в систему політичних цілей»:
«У цьому контексті слово «політичний» мені не подобається; аж надто фальшиво звучить. На мій погляд, цілком зрозуміло, що обов'язок Фродо — це обов'язок "людяності", а не політики. Природно, передусім він думав про Шир, оскільки там - його коріння, однак квест мав на меті не збереження тієї чи іншої форми правління, як, скажімо, напівреспубліканський, напіваристократичний устрій Шира, а визволення від злої тиранії всього "гуманного людства" (оскільки це чарівна казка — в нього входять, звичайно, ельфи і усі "істоти, що розмовляють") — включно й з тими, хто, як "східняки" та харадрім, усе ще слугував тиранії.
Денетор був заплямований політикою як такою; звідси його падіння і його недовіра до Фараміра. Для нього головною метою стало збереження держави Гондор як такої, протистояння іншому правителеві, який став могутнішим, і боятися його і дати йому відсіч слід було саме тому, а аж ніяк не тому, що він безжалісний і злісний. Менших людей Денетор зневажав, і можна з упевненістю сказати, що не проводив різниці між орками і союзниками Мордора. Якби він вижив і переміг, навіть не користуючись Перснем, він далеко просунувся б на шляху до того, щоб самому стати тираном, і з ошуканими народами сходу і півдня обійшовся б жорстоко і мстиво. Він став "політичним" лідером: тобто Гондор проти всього іншого.
Однак не таку політику і не такі цілі висунула Рада Елронда. Лише вислухавши суперечки й усвідомивши суть квесту, Фродо взяв на себе тягар своєї місії. Ба більше, ельфи погубили свою власну державу в ім'я обов'язку "людяності". І це - не просто злощасні наслідки Війни; ельфи від самого початку знали, що таким буде неминучий результат перемоги, яка ельфам зовсім ніякої вигоди не принесе. Не можна сказати, що Ельронд переслідував політичну мету або виконував політичний обов'язок».
№183. Нотатки з приводу рецензії У. Х. Одена на «Повернення Короля», 1956 р.
Ще один політичний персонаж — Саруман, який міг переконувати інших, вивертаючи факти на свою користь, що демонструє глава «Голос Сарумана»:
«Голос Сарумана не гіпнотизував, але переконував. Ті, хто його слухав, наражалися на небезпеку не впасти в транс, а погодитися з його доводами, будучи в повній свідомості. Для будь-кого завжди була відкрита можливість відкинути, за допомогою вільної волі й розуму, як сам його голос у момент говоріння, так і подальше враження, яке він справив. Саруман спотворював здібності до міркування».
Лист №210 до Форреста Дж. Акермана, червень 1958
В главі «Рада Елронда» Ґандалф розповідає як Саруман переконував його підкоритися Саурону, але таємно переслідувати свої високі цілі:
«Він підвівся і виголосив промову, вочевидь, підготовану заздалегідь.
— Стародавні Часи відійшли. Середні Часи минають. Новітні Часи надходять. Доба ельфів закінчилась, але наша доба наближається: світ людей, правити яким мусимо Ми. Та для цього потрібна влада, влада впорядкувати світ згідно з нашою волею, задля того добра, яке можуть розгледіти лише Мудрі.
Послухай, Ґандалфе, мій старий друже та соратнику! — сказав він, підходячи ближче і пом'якшуючи голос. — Я сказав «ми», маючи на увазі нас із тобою, якщо ти до мене долучишся. Нині піднімається нова Сила. Проти неї нам не допоможуть старі союзи та хитрощі. Не можна сподіватися на ельфів чи на вимираючих нуменорців. І перед тобою — перед ними — єдиний вибір. Ми можемо приєднатися до тієї Сили. Це буде мудрий вибір, Ґандалфе. Тоді з'явиться надія. Перемога тієї Сили близька; й ті, хто їй посприяє, будуть щедро винагороджені. Разом із Силою міцнішатимуть і її друзі; й Мудрі, як-от ти і я, врешті-решт зможуть, запасшись терпцем, контролювати її, спрямовувати, куди треба. Ми можемо дочекатися свого часу, глибоко приховуючи думки, можливо, оплакуючи зло, вчинене на цьому шляху, та пам'ятаючи про високу остаточну мету: Знання, Владу, Порядок; усе те, що ми дотепер намарне прагнули досягти й у чому наші слабкі чи ліниві друзі радше перешкоджали, ніж допомагали. Не мусить бути і не буде жодних змін у наших намірах, лише в засобах».
Якби Ґандалф став Володарем Персня він діяв би подібно Саруману:
«Гандальв як Володар Персня виявився б куди гіршим за Саурона. Він залишився б "праведним", та тільки надто впевненим у своїй праведності. Він би продовжував керувати і розпоряджатися "на благо", в ім'я вигоди своїх підданих, згідно зі своєю мудрістю (яка була і залишилася б великою). Так, тоді як Саурон примножував [нерозбірливе слово] зло, "добро" залишалося чітко від нього відрізнити. Гандальв виставив би добро у відразливому вигляді, уподібнив би злу».
Лист №246 до Ейлін Елгар, вересень 1963
Немає коментарів:
Дописати коментар