«Я тут якраз отримав ще один лист на тему провалу Фродо. Схоже, мало хто звертає увагу на цю подробицю. Але, виходячи з логіки сюжету, невдача ця, як подія, чітко неминуча. І вже, звісно, вона — подія значно значніша й реальніша, ніж звичайний «казковий» фінал, де герой виявляється непереможним! Для добрих, і навіть праведних, існує можливість опинитися перед обличчям сили зла настільки великої, що впоратися з нею вони не в змозі — самі по собі. У даному випадку місія (не «герой») увінчалася перемогою, бо завдяки жалості, милосердю і прощенню образ виникла ситуація, в якій усе було виправлено, а нещастя — відвернено. <...>
Фродо заслужив найвищі почесті, оскільки витратив усю силу своєї волі й тіла до краплі, і цього якраз вистачило, щоб довести його до призначеної межі, і не більше. Мало хто інший, а, можливо, і ніхто інший з його сучасників не дійшов би так далеко. А потім те, що відбувається, узяла на себе Інша Сила: Автор Оповідання (і я маю на увазі аж ніяк не себе), «та незмінно наявна Сутність, що завжди присутня і ніколи не згадується»* (як сказав один із критиків). Див. т. I стор. 65**. Третій (і останній) із тлумачів цієї проблеми кілька місяців тому обізвав Фродо негідником (якого слід було повісити, а не вшановувати), та й мене заодно. До чого сумно і дивно, що в наші недобрі часи, коли щодня люди доброї волі піддаються тортурам, «промиванню мізків» і виявляються зломленими, хтось може бути настільки войовничо обмежений і самовпевнений».
_______
* Власне, у Додатку А III стор. 317 1.20 використовується слово «Єдиний». Нуменорці (і ельфи) були абсолютними монотеїстами. — Прим. авт.
** «За всім цим діє якась інша сила — понад будь-які задуми творця Персня. Не можу висловитися зрозуміліше, окрім як словами: Більбо було призначено знайти Перстень, і аж ніяк не його творцем» (Ґандалф до Фродо) (див. «Незакінчені перекази», розділ «Похід до Еребора»).
Лист №192 до Емі Рональд, 27 червня 1956
Немає коментарів:
Дописати коментар