Толкін і Більбо: після мандрівки туди й звідти

малюнок Толкіна "Зал у Бег-Енді, резиденція Б. Беггінса, есквайра"

Як відомо з книги, Більбо втратив свою репутацію серед гобітів після своєї мандрівки до Самотньої гори:

"Більбо відчув, що втратив більше, ніж кілька срібних ложок, — він утратив своє добре ім'я. Це правда, що він назавжди лишився другом ельфів і тішився повагою гномів, чарівників і всякого такого люду, що часто проходив гобітівським краєм, — але серед сусідів перестав бути шанованим. Усі гобіти в окрузі мали його за “чудного” — окрім небожів і небог із туківського боку, хоч і їм старші не дуже дозволяли з ним дружити.
Соромно мені за Більбо, та мушу сказати, що він на те не зважав. ...
Він почав писати вірші й ходити в гості до ельфів; і дарма що не один сусіда-гобіт хитав головою і торкався пальцем до лоба, приказуючи: “Бідолаїшний старий Злоткінс!”— і дарма що мало хто вірив усім його розповідям, — Більбо жив собі дуже щасливо до кінця своїх днів, яких йому випало напрочуд багато" (переклад Мокровольського).

Цікаво співставити це із інтерв'ю Толкіна щодо "Володаря Перснів", де його спитали, чи він не відчуває провини що займається вигаданими речами:

"Толкін: Там досі є деякі помилки, а ще мене приємно дивує те, що, як мені здається, я зараз перебуваю в такому стані, що мені вже не важливо, що про мене думають люди.
Герролт: Чи відчуваєте ви почуття провини за те, що, будучи філологом, професором англійської мови, який вивчав фактичні джерела мови, ви присвятили значну частину свого життя вигаданій речі?
Толкін: Ні. Я впевнений, що це принесло мові багато користі! У ній досить багато лінгвістичної мудрості. Я не відчуваю ніякого комплексу провини щодо "Володаря Перснів".

Тож, так само як і Більбо, який знав що його подорож вартуватиме йому репутації серед гобітів, Толкін, який дуже переживав чи його літературна творчість варта його зусиль, і те що він фактично виконував мінімум своїх академічних обов'язків як професор Оксфорда. Врешті-решт, після дванадцятирічної (літературної) подорожі Середзем'ям — роботою над "Володарем Перснів", протягом якої він неочікувано для себе познайомився із Арагорном, Галадріель, Фараміром та ентами, став другом ельфам він прийняв себе таким, яким він є і позбувся відчуття провини та чутливості до оцінок інших. Так само як і Більбо, Толкін не став багатієм, але ця подорож принесла йому (неочікувано для нього і для його видавця) невеличку "скриньку із золотом". Проте ще більше радості йому приносило відповідати на запитання у листах читачів, які полюбили створений ним світ (такі собі "небожі і небоги з туківського боку").

Тож Толкін, "дарма що мало хто вірив усім його розповідям, — жив собі дуже щасливо до кінця своїх днів, яких йому випало напрочуд багато".

Іллюстрація: малюнок Толкіна "Зал у Бег-Енді, резиденція Б. Беггінса, есквайра"