У книзі "Бібліотека Толкіна: анотований список", що містить список книг якими володів або які читав Толкін, є згадка про перше видання книги "Дюна" Френка Герберта, що вийшло з друку у 1965 році. Там наводиться цитата з листа до Джона Буша, щодо отриманої від нього книги:
"Дякую, що надіслали мені примірник "Дюни". Минулого року я отримав один примірник від Ланьє і вже дещо знаю про цю книгу. Неможливо, щоб автор, який продовжує писати, був справедливим до іншого автора, який працює в тому ж напрямку. Принаймні, я так вважаю. Насправді я дуже не люблю "Дюну", і в цьому прикрому випадку найкраще і найсправедливіше по відношенню до іншого автора буде промовчати і відмовитися від коментарів. Ви хочете, щоб я повернув книжку, оскільки вона у мене вже є, або щоб я передав її комусь іншому?" (12 березня 1966).
Виникає питання — чому Толкін пише що дуже не любить "Дюну"? На мій погляд справа не у тому що "Дюна" не відповідає критеріям Толкіна щодо чарівних казок, адже Герберт і не претендує на цей жанр. Так само справа і не у тому що це наукова фантастика — Толкін разом з Льюісом якось домовились написати книги про "мандри в просторі" (з цього народилась "Космічна Трилогія" Льюіса) і "мандри в часі" (цю книгу мав написати Толкін, але він написав лише початок) — фактично це твори у жанрі наукової фантастики. Так само, зображення жахливих вчинків не могло стати проблемним для Толкіна: в його Сильмарилліоні герой Турін Турамбар, через прокляття Морґота переживає всі можливі нещастя які можуть випасти на долю людини включно із ненавмисним одруженням на своїй сестрі.
Думаю що основна причина нелюбові Толкіна до Дюни полягає у тому, як Герберт подає в цій книзі релігію.
Почнімо з того, що Толкін виступав проти того щоб релігія (а конкретно — християнство) була зображена у творі безпосередньо. За це він критикував легенди про короля Артура, а також твори Клайва Льюіса. На його погляд, християнські цінності і християнська мораль мають бути продемонстровані неявно — через цінності і вибори персонажів твору, а не через явне або алегоричне зображення християнської віри та тих хто її сповідує.
Більше того, Толкін визнавав Данте Аліґ'єрі як генія, але при цьому ставився до нього досить неоднозначно. Коли у 1967 році йому прислали на затвердження текст інтерв'ю для Дейлі Телеграф, він попросив прибрати з тексту фразу, де він каже що Данте "сповнений злоби й ненависті. Мені діла немає до його дріб'язкових розборок із дрібними людцями в дрібних містечках" (лист 294). Дослідники вважають що таке ставлення пов'язане з тим, що Данте у "Божественній комедії" населив чистилище і пекло своїми політичними супротивниками, ба більше — у пеклі опинилися навіть два Папи римських (що неприйнятно для католика, яким був Толкін).
Але якщо потрапляння Пап римських в пекло могло стати причиною обурення Толкіна твором Данте, то зображення релігії у Френка Герберта виходить навіть за ці межі. Адже у "Дюні" змальований жіночий орден Бене Ґессерит, який насаджує на різних планетах пророцтво щодо приходу Матері із Сином з-поза меж планети, який є месією — "Голосом ззовні", — і який приведе людство до раю. Це пророцтво є інструментом для ордену в разі потреби поставити місцеве населення собі на службу за допомогою релігії. Саме це пророцтво дозволяє Полу Атріду отримати безумовну підтримку населення Дюни — фременів.
Неважко помітити подібність пророцтва, що розповсюджує Бене Ґессерит до християнського образу Богоматері та Ісуса. Більше того, релігія показана потужною силою, але фактично засобом маніпуляції людьми — все це для Толкіна було вкрай неприйнятним.
Толкін вважав історію Христа міфом, але міфом істинним. За його переконаннями, істинний міф — це єдиний спосіб передати трансцедентальні істини, тобто істини що виходять за межі чуттєвого досвіду: існування Бога, безсмертя душі, поняття блага, істини, тощо. Френк Герберт зображує ту саму історію, але лише як хибний міф; міф який веде до жахливих наслідків для тих, хто у нього повірив (мільярди людей гинуть у "священній війні"), і в цьому, мабуть, і полягає причина сильної нелюбові Толкіна до "Дюни".
* * *
Уривки листів Толкіна щодо книги "Дюна"
29 вересня 1965 до Стерлінга Ланье:
* Dear mr. Lanier, I received your book Dune just before I went abroad for a short while. Hence the delay in acknowledging it. I don't think I shall have time to read it until I next get a holiday.
12 березня 1966 до Джона Буша:
** Thank you for sending me a copy of Dune. I received one last year from Lanier and so already know something about the book. It is impossible for an author still writing to be fair to another author working along the same lines. At least I find it so. In fact I dislike Dune with some intensity, and in that unfortunate case it is much the best and fairest to another author to keep silent and refuse to comment. Would you like me to return the book as I already have one, or to hand it on?
Немає коментарів:
Дописати коментар