Надсилаю вам "Листок пана Дрібнички". Я замовив із нього копію спеціально для вас, на випадок, якщо захочете залишити її собі, — з "Даблін рев'ю", у якому оповідь публікували майже 20 років тому. Вона була написана (як мені здається) перед самим початком Війни, хоча вперше я прочитав її вголос друзям на початку 1940 р. Нічого не пам'ятаю про те, як її писав, окрім хіба того, що одного разу вранці прокинувся з цією історією в голові, швидко її надряпав, — причому опублікована версія, за великим рахунком, майже нічим не відрізняється від першого, накиданого поспіхом, варіанта. Вона мене досі зворушує невимовно, щоразу, як я її перечитую.
Насправді і строго кажучи, це не "алегорія", це, швидше, "міф". Адже передбачається, що Дрібничка — реальна особистість, у якій змішалося і хороше, і погане, а зовсім не "алегорія" якогось окремого пороку або чесноти. Прізвище Періш [В українському перекладі Парохій. Прізвище "Періш" є промовистим і означає "(церковна) парафія", що викривається у фіналі повісті: Niggle's Parish, тобто "Дрібниччина парафія"] виявилося дуже доречним для жарту Носія; однак, наділяючи ним персонажа, я не вкладав у нього жодного особливого значення. Колись я знав садівника на прізвище Періш. (А в нашому телефонному довіднику, як я бачу, Перішів аж шість.) Зрозуміло, окремі деталі можна пояснити, виходячи з біографічних фактів (що викликає в сучасних критиків інтерес просто-таки маніакальний, тож вони найчастіше цінують літературний твір лише остільки, оскільки він показує нам автора, і переважно в непривабливому світлі).
Росло колись величезне дерево — гігантська тополя з розлогими гілками; я бачив його у вікні, навіть лежачи в ліжку. Я любив її і тривожився за неї. Кілька років тому її безжально обчикрижили, проте тополя відростила нові гілки, хоча, звісно ж, їм бракувало бездоганної витонченості, яка була притаманна цьому дереву; але ось нетямуща сусідка почала вимагати, щоб тополю зрубали. У кожного дерева є свій ворог; а заступник мало в якого знайдеться. (Дуже часто ця ненависть ірраціональна: це страх перед гігантською живою істотою, яку так просто не приручиш і не знищиш; нехай це почуття і наділене часом у псевдораціональні терміни): Ця дурепа [Тільки в цьому відношенні — як деревоненависниця. В усьому іншому то була дама видатна і непересічна. — Прим. авт.] заявила, що тополя, мовляв, загороджує від сонця її дім і сад і що вона побоюється за свій дім: нібито дерево на нього звалилося б, якщо сильний вітер підніметься.
Тополя росла точнісінько на схід від її парадних дверей, по інший бік широкої дороги, на відстані, яка перевершувала її висоту раза отак у три. Тож тінь у її напрямку падала хіба що в рівнодення, і лише зранку, зранку, згадана тінь дотягнулася б через дорогу до тротуару перед її воротами. А вітер, здатний вирвати це дерево з корінням і жбурнути на її будинок, стер би з лиця землі будинок разом із нею самою без допомоги дерева. Вважаю, тополя досі стоїть на колишньому місці. Хоча відтоді вітри підіймалися не раз і не два [Однак у передмові до "Дерева і листа" (1964) Толкін писав: "Несподівано його обчикрижили і понівечили... А тепер його зрубано"]. (Сильний буревій, що завершив моторошну зиму 46-47 р. (17 березня 1947 р.), викорчував майже всі могутні дерева вздовж алеї на Лузі Крайстчерча і спустошив оленячий парк у Модліні — але тополя не втратила жодної гілки).
Крім того, звісно ж, я переживав за своє власне внутрішнє Дерево, за книжку "Володар Перснів". Воно розросталося, вибивалося з-під контролю, відкривало погляд у дедалі нові, нескінченні обрії — мені так хотілося доробити книжку, але світ погрожував перешкодити. Крім того, я намертво застряг десь біля глави 10 ("Голос Сарумана") у Книзі III, а попереду бовваніли епізоди, частину з яких зрештою вдалося вмістити в глави 1 і 3 Книги V, однак більшість з них, як виявилося, істині не відповідала, особливо все, що стосувалося Мордору, — і я й гадки не мав, що робити далі. Лише коли Крістофера відправили до Південної Африки, я змусив себе написати Книгу IV, яка відсилалася йому шматок за шматком...
Але все це, по суті справи, на "Листок пана Дрібнички" особливого світла не проливає, вірно? Якщо у твору є хоч якісь переваги, вони такими і залишаються, неважливо, знаєте ви про все про це чи ні. Сподіваюся, вам він хоч скільки-небудь сподобається.
Лист №241 до Джейн Нів 8-9 вересня 1962 року
Немає коментарів:
Дописати коментар