 |
| Дикі лови Одіна (1882) Фрідріх Вільгельм Гейне |
Ватага чорних вершників на чорних конях, що проносяться лісами і полями, і своєю появою наводять жах на тих, хто їх бачить. Їх поява віщує смерть, війну чи якесь інше лихо — чи знайомий вам цей образ?
"Ну звичайно знайомий", — скажуть ті хто читає мій блог, — "мабуть це Чорні Вершники, назґули, слуги Саурона, примари Персня".
Насправді цьому опису відповідають як толкінівські назґули, так і мисливці "диких ловів", або "дикого полювання" — міфологічного сюжету, який сягає сивої давнини. Легенда про примарних мисливців відома багатьом народам Європи, від англійців до слов'ян.
Вважалося що із початком Йоля, у день зимового сонцестояння, коли межа між світом живих і потойбіччям тоншає, і можна зустріти "Дикі лови" — нічну погоню Одіна (він же Йольнір — "володар Йолю") та його почту примарних воїнів, які переслідували коня, дикого вепра чи лісову німфу. Згодом ім’я Одіна забулося, і на чолі цієї погоні стали бачити інших персонажів: короля фейрі Ґвін ап Нудда, Карла Великого, короля Артура та інших. У середньовіччі з’являється й версія з Полюванням Каїна чи Ірода: їх душі нібито не могли знайти спокою через власні злочини — убивство Авеля, Івана Хрестителя чи Віфлеємських Немовлят.*
