 |
| Відплиття з Сірих Гаваней / New Line Cinema |
Ще один текст*, що читається у Сповідний вівторок говорить про зникнення чудес у кінці часів, що перегукується із словами Ґаладріелі про відхід ельфів з Середзем'я у разі знищення Перстня:
"Лорієн зів'яне, і його змиють припливи Часу. Ми або попливемо на Захід, або змаліємо до смертного люду долин і печер, повільно все забуваючи й відходячи в небуття."
Знищення Перстня стане кінцем Третьої Епохи, коли маги, ельфи, їхня краса і чари покинуть Середзем'я назавжди, залишивши по собі тільки спомин.
Згаданий текст це 13 розділ з Першого послання апостола Павла до Коринтян (13:1-13). Він відомий як гімн любові:
"Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припиняться, хоч мови існують, — замовкнуть, хоч існує знання, — та скасується" (1 Кор. 13:4-8, Огієнко)
Тут цікаво звернутися до причин написання цього послання. Однією з них було те, що серед ранніх церков розповсюдилася практика використання "дару мов" (глосолалії) у церкві, коли люди починали вигукувати незрозумілі слова під час зібрань, пояснюючи це тим, що на них зійшов Святий Дух і наділив їх "даром мов", як це було із апостолами. Зокрема люди стверджували що вони моляться "ангельскою мовою", отримавши дар від Святого Духа. Можливо така популярність глосолалії була пов'язана із зовнішньо подібними дохристиянськими практиками.
Апостол Павло не заперечує існування такого дару і не забороняє його прояви, але встановлює і обмеження на його використання. Крім того він каже, що усі чудеса** — здатність говорити ангельськими мовами, пророкувати, рухати гори, — є нічим без любові:
"Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!" (13:1)
Усі чудеса — це дари "частинні" й недосконалі, і вони зникнуть, коли "настане досконале" (Царство Небесне). Так "апокаліпсис" стає причиною зникнення чудес і у Павла (бо у прямій присутності Бога чудеса вже не потрібні), і у "Володарі Перснів" (бо разом із Перснем зникає і магія ельфів).
Цей перехід від недосконалого до абсолютного Павло описує через метафору дзеркала:
"Тепер ми бачимо лише неясне відображення у дзеркалі; тоді ж — побачимо обличчям до обличчя. Тепер мої знання — це лише проблиски; тоді ж — я пізнаю Бога так само, як Він пізнав мене" (1 Кор. 13:12, з англ. тексту)
В античності дзеркала робили зі шліфованого металу, тому відображення в них було тьмяним. Цей образ неясного відображення ідеально відповідає властивостям Дзеркала Ґаладріелі з його туманними та багатозначними пророцтвами:
"...Воно показує те, що було, і що є, і що може збутися. Та що саме — іноді навіть наймудріший не скаже."
Для ельфів прихід Хранителя — це також наближення кінця часів. Ґаладріель говорить Фродо: "...твоя поява для нас — крок Фатуму***." Фатум і провалля Фатуму приховують у собі апокаліптичний підтекст: мета Фродо — дістатися Провалля Фатуму і кинути Перстень у вогняну розщелину. В оригіналі це місце називається "Cracks of Doom", що відсилає до виразу "crack of doom" — "кінець світу". Слово "crack" тут означає раптовий гуркіт грому — вважалося що так звучатиме ангельська труба, що сповістить про настання кінця світу.
Перехід від "часу чудес" до існування у присутності Бога Павло порівнює із переходом від дитинства до зрілості:
Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. (1 Кор. 13:11)
Люди у "Володарі Перснів" часто порівнюють гобітів із дітьми**** але тут мова йде не лише про зріст. Упродовж подорожі Фродо постійно перебував під опікою старших та мудріших: Ґандалфа, Тома Бомбадила, Араґорна. Але тепер настає час дорослішання — йому доведеться "відкинути дитяче" і йти власним шляхом.
Втім, Фродо поки що відкладає цей момент. Він та інші члени Братства ще не бачать нагальності подорожі в Мордор: "більшість хотіла спочатку навідатися до Мінас-Тіріта і хоч на якийсь час відкласти зустріч із жахливим Ворогом". Ця сліпота розвіється на Амон-Гені, "Горі Зору", де Фродо побачить, що вже час залишити Братство і вирушити в Мордор лише з вірним Семом.
Епізод із Дзеркалом Ґаладріелі стає часом підготовки героїв до майбутнього шляху: усвідомлення мети, розпізнання власних бажань і пристрастей та їхніх небезпек, іспиту сумління й саморефлексії.
* * *
P.S. "Гімн любові" також співзвучний мотивації Фродо, як її описує Толкін:
«Фродо розпочав свій похід із любові — щоб порятувати від катастрофи знайомий йому світ ціною самого себе, якщо це було йому під силу; а також у повному смиренні, визнаючи, що він цілком невідповідний для такого завдання» (Листи, № 246, p.327)
Мотив "дорослішання" також можна застосувати до "середземного" людства: із зникненням ельфів та магів настає "Епоха людей", коли все залежить лише від них — не буде Ґандалфа із порадами королям, чи ельфів, що прийдуть на допомогу у боротьбі зі злом.
"Повернення короля", що відбувається в кінці Третьої Епохи у Толкіна також має відтінок "другого пришестя" — Араґорн перегукується із "царським" аспектом служіння Спасителя. За спостереженням Тома Шиппі, його прихід супроводжується піснею орла, яка дуже подібна на псалом, що описує прихід Христа.
__________
* Тексти читаються ті самі що і у попередню неділю — Quinquagesima Sunday (Missal 102)
** Перелік дарів Святого духа, згадується у попередньому розділі (1 Кор. 12:8-11). Цікаво що "говоріння мовами" і "розуміння мов" є різними дарами.
*** "Do you not see now wherefore your coming is to us as the footstep of Doom?"
**** Найбільш яскраво це проявляється у Ґондорі, коли провідником Піппіна по місту стає син вартового Вежі. Сам Береґонд каже:
Не буду від тебе приховувати, пане Переґріне, — сказав Береґонд, — що в наших очах ти — як дитина, хлопчик років дев'яти, однак ти пережив такі небезпеки і бачив такі дива, якими міг би похвалитися мало хто з наших сивобородих.
Десятирічний Берґіл, син Береґонда "виявився добрим товаришем, і відколи Піпін розлучився з Мері — першим цікавим співрозмовником, тож вони вже сміялись і жартували, прямуючи вулицею та не зважаючи на цікаві погляди. ... Тримаючись за руки, вони повернулися до Міста перед самим зачиненням Воріт".
Немає коментарів:
Дописати коментар